Quo Vadis, українська освіто?
Гарячі політичні травневі баталії відволікли увагу від вкрай важливих процесів, які нині відбуваються в країні. Серед таких, безумовно, чергова хвиля «оптимізації» у вищій освіті. Процес, без перебільшення, фундаментальний, оскільки за пару років «погоду» в Україні визначатимуть студенти, які пережили низку «оптимізацій».
Допоки фахівці та, найчастіше, профани від освіти ламають списи довкола того, як саме вчити студентів, президент-проФФесор Віктор Янукович ініціював зміни в цій царині. При цьому президентські ініціативи можуть мати кардинальний вплив як на процеси викладання, так і навчання. Коротше кажучи, йдеться про черговий цвях у труну вкраїнської вищої освіти. Згідно з Планом дій на 2013 рік, Президент запропонував майже втричі скоротити кількість викладацьких посад. Відтак, викладачі, які переживуть «оптимізацію», працюватимуть більше за ті ж гроші, чи покращиться за таких умов якість освіти – малоймовірно.
Згідно діючих нормативів, нині на одного українського викладача вишу ІІІ-IV рівнів акредитації припадає 10 студентів, хоча, залежно від спеціальності, може бути й до 14. Саме від цього співвідношення залежать ставки. У перерахунку на академічні години, — саме за ними визначається викладацьке навантаження, — це становить близько 900 годин на рік або 3-4 «пари» щодня. Йдеться виключно про навчальне навантаження. В Україні у більшості вишів досі ніяк не обліковується наукове, методичне та організаційне. Як колишній викладач, зазначу, що звичайний асистент кафедри мусить працювати 16-18 годин на добу (за умови, якщо виконувати усі приписи та нормативи).
Ініціатива Президента передбачає збільшення співвідношення кількості студентів на одного викладача майже вдвічі – до 18 студентів. Це означатиме зменшення ставок для навчальних закладів, а отже й неминуче звільнення «зайвих». За інформацією освітянської профспілки, без роботи залишаться 48 тисяч викладачів. Хоча зараз ще рано робити такі прогнози – усе залежатиме від цьогорічної вступної кампанії. Керівництво буковинських вишів наразі ще навіть приблизно не може сказати скільки працівників потрапить під скорочення. Мова може вестися й про скорочення посад, але після останньої «оптимізації», під час якої лише з університету ім. Юрія Федьковича було звільнено майже 100 викладачів, посад для скорочення, вочевидь, є обмаль.
У документі під гучною назвою «Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», пунктом 39.2 передбачено підготовку «нормативно-правових актів щодо приведення у відповідність із європейськими стандартами норм навчального навантаження викладачів вищих навчальних закладів, збільшення показника кількості студентів на одного викладача до 18». Мене зацікавило, що ж то за європейські норми. Після нетривалих пошуків мережею Інтернет, знайшов низку цікавих матеріалів.
Як з’ясувалося, у більшості європейських країн навантаження викладачів кількістю студентів не визначають. Цей показник є виключно статистичний. Більше того, навчальні заклади, кадрова політика яких корелюється державою, визначають ставки відповідно до необхідності викладання тих чи інших навчальних дисциплін. Зарплатня викладача європейського вишу залежить не від кількості студентів, а від відпрацьованих ним годин.
Зазначимо, що, до прикладу, у Чеській Республіці всього 62 вищих навчальних заклади, з яких 4 – державних, 34 – приватних, решта – громадські. В одній лише Чернівецькій області, за даними Міністерства освіти, функціонує 27 вишів. Тож цілком зрозуміло, що у Чехії з населенням майже в 10,5 мільйонів кількість студентів на одного викладача буде дещо більшою, ніж, скажімо, в Чернівецькій області, населення якої навіть не досягає 1 мільйона.
Далі більше. Виявляється, навчальне навантаження, яке визначається годинами, які викладач безпосередньо працював зі студентами, у європейських країнах становить від 128 (у Норвегії) до 400 (у Франції) годин на рік. У Сполучених Штатах кожен університет самостійно визначає як навантажувати своїх викладачів. Однак там, як правило, дотримуються рекомендацій Американської асоціації університетських професорів. Згідно з цими рекомендаціями, навантаження не може перевищувати 420 годин на рік при підготовці бакалаврів та 315 годин при підготовці магістрів. Але за такого навантаження, вважають американські фахівці, не варто очікувати значних досягнень у науковій роботі викладача.
Тож не варто дивуватися, якщо вища освіта в Україні перетвориться на суцільну симуляцію освітнього процесу. Власне, усі передумови для цього створені. Після запровадження кредитно-модульної системи навчання, український ген пристосуванства, як завжди, спрацював. Щоправда, система освіти, яку в нашій країні називають «Болонським процесом», більше схожа на випадок, коли на брудне тіло натягти чисту сорочку та жалітися, що короста не минає. Надійшов наказ «зверху» перейти на «Болонський процес», при цьому відсотків 90 викладацького складу не уявляли собі що це таке. Зрештою довелося рудименти ще радянської освіти натягти на нові програми та успішно відзвітувати про впровадження «європейських стандартів». При цьому мало хто зауважив, що від «Болонського процесу» в українському виконанні залишилася хіба обгортка.
Основа світової вищої освіти, включно з кредитно-модульною системою, базується на самопідготовці студентів. Завдання викладача – пояснити основу нового матеріалу та показати студентові де і як шукати більше інформації. На жаль, в українських реаліях така система не працює. По-перше, студентський загал не навчений працювати самостійно, а часто і не хоче. По-друге, тотальна корупція в освіті зводить нанівець потуги більшості студентів: навіщо вчитися, якщо перед модулем або іспитом можна все «порішати». І, зрештою, відсидівши на заняттях 8-9 годин, не кожен студент схоче або й зможе піти до бібліотеки.
Аналізуючи «розвиток» української освіти часів Незалежності, доводиться з подивом констатувати, що вона ще є. Але чи не знищить таку важливу царину чергова «оптимізація»?
Допоки фахівці та, найчастіше, профани від освіти ламають списи довкола того, як саме вчити студентів, президент-проФФесор Віктор Янукович ініціював зміни в цій царині. При цьому президентські ініціативи можуть мати кардинальний вплив як на процеси викладання, так і навчання. Коротше кажучи, йдеться про черговий цвях у труну вкраїнської вищої освіти. Згідно з Планом дій на 2013 рік, Президент запропонував майже втричі скоротити кількість викладацьких посад. Відтак, викладачі, які переживуть «оптимізацію», працюватимуть більше за ті ж гроші, чи покращиться за таких умов якість освіти – малоймовірно.
Згідно діючих нормативів, нині на одного українського викладача вишу ІІІ-IV рівнів акредитації припадає 10 студентів, хоча, залежно від спеціальності, може бути й до 14. Саме від цього співвідношення залежать ставки. У перерахунку на академічні години, — саме за ними визначається викладацьке навантаження, — це становить близько 900 годин на рік або 3-4 «пари» щодня. Йдеться виключно про навчальне навантаження. В Україні у більшості вишів досі ніяк не обліковується наукове, методичне та організаційне. Як колишній викладач, зазначу, що звичайний асистент кафедри мусить працювати 16-18 годин на добу (за умови, якщо виконувати усі приписи та нормативи).
Ініціатива Президента передбачає збільшення співвідношення кількості студентів на одного викладача майже вдвічі – до 18 студентів. Це означатиме зменшення ставок для навчальних закладів, а отже й неминуче звільнення «зайвих». За інформацією освітянської профспілки, без роботи залишаться 48 тисяч викладачів. Хоча зараз ще рано робити такі прогнози – усе залежатиме від цьогорічної вступної кампанії. Керівництво буковинських вишів наразі ще навіть приблизно не може сказати скільки працівників потрапить під скорочення. Мова може вестися й про скорочення посад, але після останньої «оптимізації», під час якої лише з університету ім. Юрія Федьковича було звільнено майже 100 викладачів, посад для скорочення, вочевидь, є обмаль.
У документі під гучною назвою «Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», пунктом 39.2 передбачено підготовку «нормативно-правових актів щодо приведення у відповідність із європейськими стандартами норм навчального навантаження викладачів вищих навчальних закладів, збільшення показника кількості студентів на одного викладача до 18». Мене зацікавило, що ж то за європейські норми. Після нетривалих пошуків мережею Інтернет, знайшов низку цікавих матеріалів.
Як з’ясувалося, у більшості європейських країн навантаження викладачів кількістю студентів не визначають. Цей показник є виключно статистичний. Більше того, навчальні заклади, кадрова політика яких корелюється державою, визначають ставки відповідно до необхідності викладання тих чи інших навчальних дисциплін. Зарплатня викладача європейського вишу залежить не від кількості студентів, а від відпрацьованих ним годин.
Зазначимо, що, до прикладу, у Чеській Республіці всього 62 вищих навчальних заклади, з яких 4 – державних, 34 – приватних, решта – громадські. В одній лише Чернівецькій області, за даними Міністерства освіти, функціонує 27 вишів. Тож цілком зрозуміло, що у Чехії з населенням майже в 10,5 мільйонів кількість студентів на одного викладача буде дещо більшою, ніж, скажімо, в Чернівецькій області, населення якої навіть не досягає 1 мільйона.
Далі більше. Виявляється, навчальне навантаження, яке визначається годинами, які викладач безпосередньо працював зі студентами, у європейських країнах становить від 128 (у Норвегії) до 400 (у Франції) годин на рік. У Сполучених Штатах кожен університет самостійно визначає як навантажувати своїх викладачів. Однак там, як правило, дотримуються рекомендацій Американської асоціації університетських професорів. Згідно з цими рекомендаціями, навантаження не може перевищувати 420 годин на рік при підготовці бакалаврів та 315 годин при підготовці магістрів. Але за такого навантаження, вважають американські фахівці, не варто очікувати значних досягнень у науковій роботі викладача.
Тож не варто дивуватися, якщо вища освіта в Україні перетвориться на суцільну симуляцію освітнього процесу. Власне, усі передумови для цього створені. Після запровадження кредитно-модульної системи навчання, український ген пристосуванства, як завжди, спрацював. Щоправда, система освіти, яку в нашій країні називають «Болонським процесом», більше схожа на випадок, коли на брудне тіло натягти чисту сорочку та жалітися, що короста не минає. Надійшов наказ «зверху» перейти на «Болонський процес», при цьому відсотків 90 викладацького складу не уявляли собі що це таке. Зрештою довелося рудименти ще радянської освіти натягти на нові програми та успішно відзвітувати про впровадження «європейських стандартів». При цьому мало хто зауважив, що від «Болонського процесу» в українському виконанні залишилася хіба обгортка.
Основа світової вищої освіти, включно з кредитно-модульною системою, базується на самопідготовці студентів. Завдання викладача – пояснити основу нового матеріалу та показати студентові де і як шукати більше інформації. На жаль, в українських реаліях така система не працює. По-перше, студентський загал не навчений працювати самостійно, а часто і не хоче. По-друге, тотальна корупція в освіті зводить нанівець потуги більшості студентів: навіщо вчитися, якщо перед модулем або іспитом можна все «порішати». І, зрештою, відсидівши на заняттях 8-9 годин, не кожен студент схоче або й зможе піти до бібліотеки.
Аналізуючи «розвиток» української освіти часів Незалежності, доводиться з подивом констатувати, що вона ще є. Але чи не знищить таку важливу царину чергова «оптимізація»?
4 коментарі